Стрес у контексті воєнних подій — це не просто психологічне поняття, а фундаментальна біологічна реакція нашого організму на загрозу цілісності. Коли ми стикаємося зі стресором (вибухом, тривогою чи важкою новиною), наше тіло миттєво мобілізує всі ресурси для виживання. Це можна порівняти з роботою складної системи безпеки, де кожна реакція — від прискореного серцебиття до сухості в роті — є частиною плану порятунку. Проте проблема виникає тоді, коли стрес стає хронічним. У такому стані організм ніби застрягає в режимі «надзвичайної ситуації», що поступово виснажує наші внутрішні акумулятори, впливаючи на здатність мислити, відчувати та навіть фізично відновлюватися.
Запис лекції доступний за посиланням:
Біологія виживання: чому ми втрачаємо здатність до логіки
Щоб зрозуміти, чому в критичні моменти ми діємо імпульсивно, варто поглянути на структуру нашого мозку як на дворівневу систему. «Нижній поверх» або рептильний мозок — це наш внутрішній охоронець, який відповідає за інстинкти. Його головне завдання — врятувати життя через реакції «бий, тікай або завмри». «Верхній поверх» — неокортекс — це логічна, людська частина мозку, яка планує майбутнє та аналізує факти. Під час сильного стресу «нижній поверх» буквально перехоплює управління, блокуючи доступ до логіки. Це пояснює, чому ми можемо відчувати ступор або неконтрольовану паніку. Процес зцілення починається тоді, коли ми допомагаємо нашому «верхньому мозку» знову налагодити зв’язок із «нижнім», заспокоюючи інстинкти через прості фізичні дії та усвідомлене дихання.
Важелі нервової системи: баланс між «газом» та «гальмами»
Наш внутрішній стан регулюється двома протилежними силами: симпатичною та парасимпатичною системами. Симпатична система діє як педаль газу, готуючи тіло до боротьби — вона підвищує рівень кортизолу та адреналіну. Парасимпатична система — це наше гальмо, яке відповідає за відпочинок, відновлення та травлення. У стані тривалого стресу «педаль газу» заклинює, і організм працює на високих обертах навіть тоді, коли загрози немає. Одним із найбільш дієвих способів натиснути на «гальма» є робота з диханням. Довгий, плавний видих активує блукаючий нерв, який посилає в мозок сигнал: «Зараз ми в безпеці, можна розслабитися». Це біологічний перемикач, який дозволяє тілу перейти з режиму виживання до режиму відновлення.
Перша психологічна допомога: мистецтво бути поруч
Надання допомоги людині в кризовому стані не вимагає медичної освіти, але потребує розуміння базових принципів стабілізації. Перша психологічна допомога (ППД) — це емоційне «накладання шини», де головним інструментом є ваша присутність і задоволення базових потреб. Замість складних розмов або порад, які «верхній мозок» постраждалого може бути не в змозі обробити, сфокусуйтеся на фізичній безпеці. Пляшка води, тепла ковдра або проста пропозиція зателефонувати близьким повертають людині відчуття зв’язку зі світом. Активне слухання без оцінок допомагає постраждалому впорядкувати хаос у думках, перетворюючи розрізнені фрагменти травматичної події на цілісну історію, яку мозок зможе інтегрувати та пережити.
Тілесний вимір стресу: коли болить не лише душа
Стрес не обмежується лише нашою головою; він глибоко інтегрований у тіло через так звані «три мозки»: голову, серце та кишківник. У серці знаходяться десятки тисяч нейронів, які миттєво реагують на емоційну напругу, що може призводити до відчуття тиску або болю в грудях. Кишківник же є центром вироблення серотоніну — гормону, що визначає наш настрій. Коли ми перебуваємо під хронічним тиском, ці системи починають давати збій, що проявляється в проблемах із травленням, зниженні імунітету або постійному відчутті втоми. Визнання того, що психологічний стан має прямий фізичний прояв, допомагає зняти з себе провину за «непродуктивність» і почати ставитися до свого тіла як до союзника, який теж потребує підтримки та захисту.
Культурна резильєнтність: сила спільноти та традиції
Український досвід виживання сформував унікальні культурні механізми стійкості, які допомагають нам триматися навіть у найважчі часи. Гумор, який дозволяє психологічно дистанціюватися від жаху, та спільна волонтерська діяльність є потужними антидотами проти безпорадності. Навіть наші етнічні коди — від народних пісень із їхнім особливим ритмом дихання до традицій рукоділля — діють як практики заземлення. Це не просто фольклор, а перевірені поколіннями методи регуляції нервової системи. Коли ми гуртуємося, співаємо разом чи підтримуємо один одного, ми створюємо колективне поле безпеки, де кожен знаходить ресурс для відновлення власної стійкості.
